тут трохи про нього:

Давид Белль народився 29-ого квітня 1973 року в окрузі Seine - Maritime, в містечку під назвою Фекам (Fecamp), що в Нормандії. Він був родом з небагатої сім'ї, яка жила спочатку в передмісті Парижа, Фекаме, а пізніше перебралася в містечко Ле-Сабль-д''Олон (Sables d''olonne), де Давид провів перші чотирнадцять років свого життя. Виховуваний дідом, Гільбертом Киттеном - колишнім старшим сержантом, що колись служив в пожежних військах Парижа, Давид був вражений розповідями про героїзм, і з раннього віку в нім прокинувся інтерес до всього, що мало на увазі під собою рух і активність. Його батько, Раймонд Белль, що служив колись солдатом у французькій армії (у місті Далат, у В'єтнамі), також працював в пожежних військах Парижа і був видатним спортсменом. Його навіть часто називали «силоміць природи». Раймонд був дуже висококваліфікованим рятувальником, він був відомий в громадянствах своєї професії. Що і говорити, він мав великий вплив на життя Давида. Для здобуття додаткової інформації про Раймонда Белле і Паризьких пожежних військах, див. французьку статтю "La fabuleuse histoire des pompiers" (написана воєначальником Деру, охоронцем паризького музею, присвяченого пожежником) видану журналом "Editions Tallandier". Будучи оточеним такою сім'єю спортивних героїв, було природно, що Давид став майстерним в багатьох спортивних дисциплінах, де було необхідно рухатися, таких, як легка атлетика, гімнастика, скелелазіння і бойові мистецтва. На дорозі самопізнання, молодий Давид залишив школу в 15 років, щоб повністю присвятити себе спорту. Але не будь-якому вигляду спорту. Белль вважав, що спорт має бути в першу чергу корисний для життя. Сила і спритність, що розвиваються через спорт повинні також знаходити вживання в житті, саме так батько Давіда завжди говорив йому. Згодом, частково щоб бути схожим на свого батька і частково покоряючись духу юного шукача пригод, Давид часто уявляв, де б він зміг використовувати свої фізичні здібності, щоб врятувати людину? Як переміщатися, щоб не бути спійманим в пастку? Уявляючи себе в таких ситуаціях, цей безстрашний хлопчик, врешті-решт, став спритнішим. Біг, стрибки, вилізання на різні возвишенностії, вис, збереження рівноваги, постійне подолання себе, розвиток упевненості в собі, здатність долати перешкоди, щоб просуватися далі в цьому мистецтві... Давид був буквально одержимий всім цим. Він хотів звільнитися від всіх перешкод, обмежень і страхів, і бути в змозі пройті скрізь, де б він лише не захотів пройті; це мистецтво давало дуже багато як духовному, так і фізичному розвитку. У 15 років, Давид переїхав в передмістя Парижа, маленьке містечко Лісс, що знаходиться поряд з Еврі. В цей же час він зустрічає молодих людей, які згодом слідують за ним ("Ямакаси", з якими Давид був неокремо зв'язаний впродовж 8 років). Будучи в постійному пошуку пригод, але знаючи при цьому про супроводжуючі небезпеки, Давид отримав сертифікат Надання Першої Допомоги під час своєї національної служби. Було б природно, якби він згодом приєднався до пожежної команди і отримав сертифікат UFOLEP про його неабиякі гімнастичні здібності, але, на жаль, Давид пошкодив зап'ястя і був тимчасово звільнений від служби, але назад вже не повернувся. Природа життя пожежників була відома йому ще з дитинства, його старший брат, як і його дід і батько, теж збирався вступити в бригаду пожежників. Навіть на даному етапі життя, в Давіде відчувався дух незалежності, і після відновлення від травми, він хотів приєднуватися до полку французької Морської піхоти в місті Vannes. В цей час про нього почали взнавати, і він став рекордсменом і чемпіоном полку по підйому на канаті (так само, як і його батько), отримав свідоцтво про честь за його гімнастичну спритність, і був першим в чемпіонаті по подоланню смуги перешкод в місті Есон (Essonne). Не дивлячись на все це, Давид відчував себе декілька обмеженим регламентованою життям в середовищі озброєних сил. Його любов до пригод і бажання свободи були дуже сильні: спорт і паркур ("смуга перешкод") - це те, що він по-справжньому любив. Немає сенсу говорити, що ті посади, які він займав (складський робітник, охоронець або продавець меблів) не задовольняли його. Він вирішив виїхати до Індії, щоб отримати чорний пояс. Для Давида завжди була важлива достовірність, або du vrai ("правда"), як він сам любить говорити, але все таки він намагався знайти свою дорогу в цьому житті.Кожен зміг би зрозуміти його переживання у той час. Як був він зміг жити для своєї пристрасті до дисципліни, яка ще знаходилася у стадії розробки, дисципліни, що частково практикується солдатами як "Parcours du combattant" (військовий курс по подоланню перешкод) і пожежниками як "parcours SP" (курс по подоланню перешкод для пожежників)? Врешті-решт, його мистецтво утворилося з декількох дисциплін. Дисциплін, якими займався його батько, будучи ще молодим солдатом у В'єтнамі: гімнастика, подолання страху небезпеки, концентрація; ідея об переміщення в будь-яке місце без фізичного обмеження, відчуття свободи і життя - ось деякі з основних компонентів "Паркура". У Паркуре немає ні офіційних клубів, ні змагань. Він не регулюється стандартами і не пов'язаний з грошима, головне – це бажання займатися паркуром, без формальних правил, але з духом чесності і стриманості. і великої і тривалої роботи над собою. Давид Белль зняв декілька відео-роликів (у музичному оформленні) що показують, на що він був здатний. Саме ці ролики і були першими знятими на відео роликами про паркур. Здається, що їх можна було використовувати в різних областях: як у музичних кліпах, так і в рекламі, бойовиках, різних шоу і так далі. Якби він продовжував знімати, то, можливо, міг би просунутися набагато глибше в світ шоу бізнесу, де у нього з'явилися б відразу багато перспектив, і де його творчий потенціал міг би бути повністю задоволений. Було необхідно почекати небагато для того, щоб досягти поставлених цілей. Перший ролик Давида Белля був показаний в травні 1997 року команді телеканалу Stade2 (Francis Marroto, Pierre Sleed and Pierre Salviac). Вони були настільки вражені відео, що вирішили зняти про Давіде невеликий відеофрагмент через тиждень. Все інше, як вони говорять, справа історії. Мета була проста: за допомогою паркура, сили волі і зусилля, добитися своєї мети. Давид мав бути пов'язаний з різними групами: "The speed - air men" ,"Catmen", "La Reluve" і особливо з "Les traceurs"; слово "traceur" з тих пір використовувалося, для позначення послідовників мистецтва Давида Белля - для позначення тих, хто займається паркуром. Тим часом, блакитний екран знову вабив Давида, але як би кінематограф віднісся до його мистецтва – паркуру? Давид зустрівся з Х'юбертом Коунде (актором, що зіграв головну роль у фільмі "La haine" режисера М. Kasowitch). Х'юберт залучив Давида до мистецтва театру, і допоміг йому зробити перші кроки в світі кінематографа. Давиду потрібно було ще багато працювати над собою, і він продовжував виучуватися і самоудосконалюватися і вчасно відкрив для себе світ акторського мистецтва. Спочатку він знімався в деяких промоушенах ( Tina Turner, Iam and Menelik і ін.). Пізніше, він з'явився в деяких телевізійних фільмах і короткометражках, типа фільму режисера Hugues de Logardi e res " Les gens du voyages " і фільму режисера Igor Pejic " Un monde meilleur ". Це було незадовго до того, як Давид з'явився в інших фільмах, наприклад, у фільмі режисера Franck Nicotra "l'' Engrenages" і фільмі Brian de Palma "Femme Fatale" («Роковая жінка»). Також він знявся разом з Jean Reno (Жан Рено) у фільмі "Les rivi e res pourpres 2" («Багрові річки-2»). Після того, як Давид знявся в рекламі для каналу ВПС, в рекламі Nissan і Nike, у нього нарешті з'явився шанс проявити себе: зіграти разом з Сьерілем Раффаєлі у французькому бойовику "Banlieue 13" ("13-й Район"). Скоро на екранах з'явиться продовження фильма. Паркур живет и бурно развивается. В настоящее время Давид Белль проводит свое мировое турне с ассоциацией, которую он создал - PAWA ( PArkour Worldwide Association ) и командой трейсеров, которую он сформировал. И это - только начало.

Ось і виповилось йому 36 :)  а все нічого його не зупиняє :)